МОЄ СЕЛО

Селу Менчикури, в якому я живу, виповнилось в нинішньому році 160 років. І поки що більша частина його історії - була історією боротьби проти царського гніту. Тяжким було тоді життя селян. Жили вони в хатах-мазанках, критих соломою чи очеретом. Влітку не вистачало води, часто спалахували епідемії різних інфекційних хвороб. Переважна більшість мешканців села була неосвіченою.

Лише Велика Жовтнева соціалістична революція, 70-річчя якої святкує весь радянський народ, докорінно змінила життя в Менчикурах. Але нелегкий був шлях до щасливого сьогодення.

В пам'яті менчикурівців навічно залишаться імена людей, які боролися за встановлення Радянської влади в роки революції і громадянської війни. Серед тих, хто був учасником тих буремних подій, і мої земляки комуністи П.С. Перехрест, С.Ф. Булгаков, Ф.А. Лохвицький. Згадуємо ми і голову Менчикурського ревкому К.С. Лисоконя, якого в 1919 році живцем спалили денікінці.

А коли закінчилась громадянська війна, довелося відбудовувати господарство. В пам'яты менчикурців назавжди залишаться імена організаторів колгоспного руху Ф.П. Булгакова, О.І. Сороки, Д.С. Мариненка, О.С. Довбні, Я.С. Калька, В.С. Варави, А.П. Рубля.

А потім знову були роки, опаленні полум'ям війни. Багато менчикурівців, захищаючи рідну Батьківщину від полчищ німецько-фашистських загарбників, загинуло.

Закінчилася війна. І тим, кому долею судилося вийти з горнила війни, повернутися в рідне село, довелося, засукавши рукава, вступати в бій з розрухою, голодом. Знову почали ввирощувати хліб і своєю працею примножувати славу Батьківщини. Особливо серед них хотілося б відзначити І.М. Лисоконя, Ф.О. Передерія, С.М. Григоренка, С.А. Циганкова, М.К. Єременка, І.П. Перехреста та багатьох інших.

За післявоєнні роки невпізнанно змінилося обличчя села. Зміцнив колгосп, заможніше стали жити люди. Зникли і хати мазанки, вкриті соломою. На їх місці з'явилися нові чудові будинки. Тільки цього, ювілейного року, колгосп побудував шість будинків. З'явилися в нашому селі і нові вулиці, як, наприклад, Спеціалістів і Молодіжна. Прокладено дороги з твердим покриттям. Проведено 26 кілометрів водомережі. В селі є магазин, лазня, побутовий комбінат. Поліпшилось і медичне обслуговування трудівників, а зараз на кошти колгоспу закінчується обладнання дільничої лікарні на 50 ліжок.

За роки Радянської влади великі зміни сталися і в галузі освіти, культури. Діти навчаються в новій, добре обладнаній всім необхідним, чудовій середній школі на 320 місць. Працюють там понад 20 вчителів і вихователів.

Є в селі і бібліотека. Її книжковий фонд нині становить 24 тисячі примірників.

З 1972 року в Менчикурах діє краєзнавчий музей. Його експозиції розповідають про історію славного таврійського краю. І сучасні люди можуть побачити, як жили колись їх предки, чим обробляли землю. Та найбільше всіх цікавлять зали, в яких розповідається про революційні події на Україні, в нашому районі, про подвиги радянських людей в роки Великої Вітчизняної війни, про будівництво соціалізму.

Менчикурівці пишаються своїм минулим.

І. Рубель - ветеран війни і праці

(газета Колос. - 7 листопада 1987 року)